1904 (23.12) — 1938 1.03)
Вже протягомкількох десятиліть постать Григорія Баглюка , відповідального редактора журналу“Забой” —“Літературний Донбас”, відомого у 20-х роках письменника , привертає увагу дослідників літературного процесу на Донбасі. Від початку 60-х років , зчасу його реабілітації владою, і до останнього десятиліття його творчий іжиттєвий шлях літературознавці і краєзнавці прагнуть піддати ретельному аналізу.
Така увага не випадкова. На фоні літературного життя Донбасу 20- поч.30-х років постать Григорія Баглюка була непересічним явищем: питомий донбасівець, талановитий письменник і активний організатор письменницьких сил глибоко увійшову культурне життя краю. Саме в той час на Донбасі під потужним благотворнимвпливом української революції 1917-1920 років становилось українське письменство.Одна з провідних ролей у цьому процесі належала Баглюку. Він був автором роману“Молодість” , кількох оповідань, зокрема, “Розповідь про підсудного”, тапопулярних серед молоді віршів.
Двадцяті роки —це новий етап розвиткулітературного життя на Донбасі, час становлення письменницької організації “Забой”та одноіменного художньо-публіцистичного журналу . У середовищі письменниківрозгортаються пошуки нових тем , жанрів та образів. Митці ще можуть вибиратикращий для себе варіант служіння у слові пролетарям та радянській владі. Вреспубліці у цей час розгортається українізація. Починається активний перехідписьменників Донбасу на українську мову (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський,Г. Жуков, В.Торін, Ю.Черкаський та ін).
Літературний Донбас інтенсивновтягується у вир загальноукраїнського літературного життя, висуває десятки новихпоетів, прозаїків і критиків. Потужний літературний рух із своєю власноюавтономною письменницькою організацією і журнальною трибуною—непересічне явище вукраїнському літературному житті. Шахтарським краєм опікуються відомі українськіписьменники Іван Ле та Іван Микитенко, перший з яких очолив на початку 30-х спілкуписьменників “Забой”, а другий увійшов до складу редакції однойменного часопису.Журнал “Забой” активно пропагує на своїх сторінках десятки творів молодих поетів іпрозаїків. Тут інтенсивно друкуються поети Василь Іванів-Краматорський, КостьГерасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Володимир Сосюра, прозаїки ГригорійБаглюк, Василь Гайворонський, Юліан Западинський, Фелікс Ковалевський та ін.
Часто авторами журналу стають робітники, переважно передовики виробництва— це пріоритетна автура редакційної колегії і спілки письменників. “Твори насторінках “Забою” —це в основному нарисового змісту оповідання й повісті, які відтворюють життя промислового Донбасу , виробничі проблеми на заводах, фабриках іруднях (так спочатку називались шахти), актуальні вірші тощо. На підприємствахвідкривались осередки “Забою”, в яких, на думку спілчанського керівництва ,повинно було вигострюватись і гартуватись письменницьке робітниче слово.
Та на початку 30-х років страшний комуно-кремлівський смерч пройшовся над Україною( в котрий уже раз!): відбувся судовий процес над так званими членами СВУ, у1932-1933 рр.—владою організовано штучний голодомор в українських селах. У цей частотально знищуються здобутки українства за межами України в республіках СРСР:закрито тисячі українських шкіл та періодичні українські органи, репресованоповністю українську інтелігенцію, арештовано українську книжку. В ряду цихзлочинів проти українського народу і винищення українського письменства наДонбасі. Учасник тих подій і сам репресований владою літератор ВасильГайворонський, заступник відповідального редактора журналу “Літературний Донбас”початку 30-х рокі , згадує:
“...одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, наяких друкували “Літературний Донбас”, присвячений з’їздові письменників (з’їзд повинен був відбутися у кінці 1932 року в Артемівську—В.О.), поставило біля машинозброєну варту, а вже вночі почалися арешти. Арештовано лише кілька душ, в томучислі Баглюка і мене. А решту письменників узяли під догляд. Звичайно, хто мавможливість, то повтікали”.1
Причини такого крутого і трагічного поворотуподій В.Гайворонський бачить перш за все ось у чому: “І в такий спосіб, позбувшисяукраїнців, купка росіян-письменників П.Безпощадний, П.Сєвєров, П.Чебалін захопилижурнал у свої руки, зрусифікували його, назвавши вже по-російському “ЛитературныйДонбасс”, і видають вони його до цього часу”2. З цих подій і починаєтьсястражденний шлях Григорія Баглюка. За першим вироком письменник бувзвинувачений у антирадянській троцькістській діяльності і відправлений доТатарії. Але невдовзі відбулися нові слідства і звинувачення . І, вчитуючись удесятки сторінок його справи з фондів Донецького СБУ , бачиш, що якась невмолима іжорстока рука послідовно і настирно керувала процесом знищення колишніхтроцькістів, яких було зібрано у другій половині 30-х років з усього Радянського Союзу і сконцентровано у Воркутинських таборах . Для нелюдськихзнущань і тотального винищення.
Далі ми спробуємо зупинитись на фактах, пов’язаних з останніми двома роками життя Г.Баглюка, коли він у 1936-1937 рр.вступив за колючим дротом у виснажливу і смертельну битву з тоталітарною державою,кинувши разом із сотнями своїх однодумців (швидше — однотабірників) виклик їїкремлівському керівництву.
1.Гайворонський В. А світ такийгарний.-Бенос-Айрес: Видавництво Середяка, 1962.
2.Там же.
Щож лягло в основу нового матеріалу про перебування Г.Баглюка в таборах Воркути (доцього він відбував термін покарання в Татарії.). Це, звичайно, ще раз і ще разперечитані матеріали особової справи, яка згаходиться в Донецькому обласному СБУ ,а також використання раніше не приступних в Україні глибоко хвилюючих спогадівукраїнського літературного критика Григорія Костюка “Окаянні роки” (Торонто,1978).
Як виявилося , відомий український літературознавець перебував разом зГ.Баглюком у таборах Воркути і був учасником знаменитої голодовки-протесту, одниміз організаторів якої був наш земляк. Дозволяють доповнити спогади критика яскраві і глибоко хвилюючі трагічні картини помсти радянського ладу активістамголодовки у Воркуті 1937 року сторінки з роману “Архіпелаг ГУЛАГ” ОлександраСолженіцина.
Відновлена завдяки цим свідченням картина страждань і боріньГригорія Баглюка додасть не тільки нових рис до портрета письменника, але й щераз виявить складності і трагізм становлення української літератури у ХХ столітті.
Отже, звернемось спочатку до матеріалів особової справи Г.Баглюка, якарозкриває предмет нашого дослідження ,так би мовити, “з середини”. У листопаді1935 року у Татарії Баглюк був повторно засуджений на п’ять років . У матеріалахособової справи, яка знаходиться в архіві Архангельського УКГБ за №5944, і наоснові якої укладена для донецьких слідчих органів “Оглядова довідка” (узв’язку з клопотанням у 60-х роках про реабілітацію Баглюка) про це написано так :“3 февраля 1936 г. особым совещанием при НКВД СССР Баглюк был осужден затроцкистскую деятельность к заключению на 5 лет”. У цьому документі називаютьсяпрізвища двох співучасників справи Баглюка —це уродженець Харківської областіКрикун Микола Дмитрович і земляк Баглюка —Ємчук Олександр Олександрович ,1912 р.нар., уродженець села Благодатного на Донеччині. Цього останнього засуджено за троцькістську діяльність ще на 3 роки.
Так трапилось, а швидше всього зчиєїсь навмисної волі, у воркутинських таборах було зосереджено сотні учасниківліквідованого у кінці 20-х років троцькістського руху. Там, за свідченнямиГ.Костюка, знаходився і син Троцького Сєдов. Сталіністи готували криваву розправуіз своїми політичними опонентами, не останню роль серед яких відігравав і нашземляк, колишній прихильник ідей Троцького Григорій Баглюк .
Подальша доляприреченого на смерть письменника так описана в уже цитованій довідці:
“В Архангельске, солидаризируясь с группой троцкистов, объявил голодовку. Активнозанимался антисоветской пропагандой. По прибытии в лагерь (не названо який—В.О.)Баглюк продолжал свою контрреволюционную деятельность с троцкистами, отказывалсяот работы, мотивируя “что это каторжный труд”, выполнять мы не обязаны”. Велактивно агитацию за коллективную голодовку и сам в таковой участвовал с 19 октября1936 г. по 19 марта 1937 г.”
Участь у голодовці і стала причиноюсмертельного присуду сумнозвісної “трійки”.
В останній інформації проворкутинський період страждань письменника взнаємо з тієї ж довідки :
“27декабря 1937 г. тройкой УНКВД по Архангельской области Баглюк был осужден кВМН—расстрелу за то, что он , отбывая наказание в Ухт. Печ. ИТЛ, систематическизанимался контрреволюционной троцкистской агитацией”.
Там же ,вдокументах слідчої справи, повідомляється, що вирок суду здійснено —Г.Баглюк буврозстріляний 1 березня 1938 року.
За протокольно-безбарвними рядкамиледь-ледь чи прозирається постать самого письменника, його думки, страждання імуки, на які він свідомо, як це ми бачимо, йшов. Протоколи тогочасного радянськогослідства —це гра в одні ворота, безапеляційні звинувачення і жодного слова прокатування і муки безвинної людини. І, можливо, ніхто б ніколи не взнав як боровсяі загинув Баглюк. Та свідки знайшлись і донесли слово правди до людства.
Безпосереднім очевидцем боротьби Баглюка в таборах був відомий сьогодніукраїнський літературознавець зі Сполучених Штатів Америки Григорій Костюк. У його спогадах про перебування в радянських концтаборах є сторінки, присвяченізустрічам з Григорієм Баглюком . На Воркуту Костюк потрапив 23 вересня 1936 рокутеж із звинуваченням в антирадянській та націоналістичній діяльності. Тут вінодного разу і зустрівся з редактором “Літературного Донбасу” і був свідкомпроведення групою в’язнів (біля 400 колишніх троцькістів, серед яких був і Баглюк)голодовки.
Костюк цього акту не підтримував, бо вважав , що це нічого недасть, а лише підірве сили і так замордованих і знесилених в’язнів. Ініціатористрайку сподівались добитись поліпшенння умов у їхньому таборовому житті. Алекінець був трагічний: всіх учасників акції було пізніше розстріляно, а багатоповмирали під час самої голодовки.
Про свою першу зустріч з Баглюкомлітературознавець писав:
“Ми потиснули один одному руки, як давні знайоміі друзі … Григорія Баглюка я знав з преси, як молодого, але талановитого прозаїка.Його єдиний роман “Горизонти” заповідав народження талановитого і вдумливогосоціяльного аналітика й психолога. За його редаґуванням, двотижневик “Забой”перетворений був у місячник “Літературний Донбас” (1932) і став соліднимлітературно-мистецьким україномовним журналом Донбасу. І ось цей син робітничогоДонбасу, талановитий молодий письменник і редактор впливового журналу, в очахсталінських наглядачів за літературою стає небажаною і небезпечною фігурою...”
Про причини приєднання Баглюка до троцькістів у таборі Г.Костюк розповідаєтак: “Однаково,—сказав він (Баглюк—В.О.) мені одного разу, — наші шляхисхрестились. Сталін заповзявся знищити і їх і нас(мається на увазі троцькісти інаціоналісти—О.В.). Недаремне ж і придумана сталінськими органами терору отамагічна формула “Українсько троцькістсько-націоналістичного бльоку”. Тожпротиставлятись насиллю тиранії будемо спільно.”
У спогадах Г.Костюкаперераховуються висунуті страйкарями вимоги до табірної і московської влад. Сталінназивається у поданому документі “кривавий собака революції” за розстріли старих революціонерів, за перетворення країни у фашистську державу тощо. Вимогивисувались такі:
1.Відокремити політичних в’язнів від карних злочинців.Скасувати привілеї карних злочинців, яких призначали на керівні посади в таборах.
2.Кожному дати роботу за фахом.
3.Харчування повинно бути нормальненезалежно від виробленої норми праці. Праця повинна бути восьмигодинною.
4.В’язні повинні мати право на купівлю харчів і побутових речей у таборовій крамниців межах свого заробітку.
5.На території табору подружжя повинні мати правожити родинним життям.
6.В’язням надати право на передплату журналів і газет,що виходять у межах Радянського Союзу.
Біля 1000 чоловік почали голодовкуй страйк—невихід на роботу. Частина в’язнів оголосила часткову голодовку істрайк...та через кілька днів вони припинили акт непокори і вийшли на роботу.Адміністрація відокремила голодуючих і поставила коло них варту, чекаючи навказівки з Москви. Голодуючих в’язнів вивезли за межі табору в далеку Сир-Ягу. Тамприречених почали годувати примусово. Процедуру штучного годування,—згадуєГ.Костюк, — тоді почали здійснювати силою, за допомогою охоронної варти.
Іот, остання зустріч після голодовки Г.Костюка з нашим земляком:
“Одногоразу, —згадує критик, — правдоподібно в липні, в таборовій лікарні я зустрівГригорія Баглюка. Ми потиснули один одному руки. Я був потрясений. Мені замкнуломову. Переді мною стояв не той колишній міцно збудований, широкоплечий Гриць. Цебула тінь його, яка ледь-ледь трималася на ногах. Я ще раз, як і колись, висловивйому свою думку , що не варто було йти на цю безнадійну голодівку . Він пробувавслабо перечити:
—Як не варто? Адже ж вони таки змушені були прийняти нашіумови.
—Друже, що вони прийняли? Навіщо жити ілюзією?
—Як що? Живемоокремо в палатці. Жінки наші з нами. На роботу нас не ганяють. Харчі стализадовільні. Обіцяють, що скоро й преса почне приходити. Яка ж тут ілюзія?....
Це була моя остання зустріч і розмова з Григорієм Баглюком”.
А фіналпротистояння озброєних мучителів з безсилими і напівживими в’язнями був такий. ДоВоркути у грудні 1937 р. прилетів з Москви літак, на якому прибула виїзна трійкаВерховного суду СРСР Григорович, Кашкетін, Зеленін. Вони провели в таборі“слідство”. Було арештовано сотні в’язнів у справі голодовки і деяких інших длявигляду об’єктивності слідства...Тобто навмисно створювалося враження, що в таборінаводиться загальний порядок .
А далі події розгортались таким чином: “Іось, —згадує Г.Костюк, — як грім з ясного неба: 9 березня 1938 року таборове радіоспеціальною передачею повідомило , що виїзна трійка Військового трибуналуВерховного Суду СРСР , після розгляду цілого ряду справ про антирадянськудіяльність деяких в’язнів воркутинського табору, ухвалила:
За організаціюнизки антирадянських контрреволюційних груп на терені табору, за контрреволюційнийсаботаж, за відмову від праці, за організацію втеч із табору, за таборовийбандитизм та інші контрреволюційні вчинки, —засудити до вищої мірипокарання—розстрілу таких осіб...— далі подавався список розстріляних біля 50осіб....Серед розстріляних, в основному, учасників голодовки, було названо йім’я Григорія Баглюка.
Г.Костюку вдалося з’ясувати загальну кількість розстріляних за вироком трійки Верховного суду у справі організованої колишнімитроцькістами голодівки—ця цифра жахлива —1300 в’язнів із 3000 невільниківворкутинського концтабору!
Те, що бачив своїми очима Григорій Костюк , нетільки доповнює матеріали слідчої справи Григорія Баглюка, але й додає масуправдивих фактів про страждання і муки нашого письменника-земляка в таборах,виявляє його неабиякий стійкий характер, волю.
Історія зберегла ще однеправдиве свідчення про смертельне змагання в’язнів з терористичною владою уворкутинських таборах. Це сторінки роману Олександра Солженіцина “АрхіпелагГУЛАГ”.
Солженіцин у частині третій “Истребительно-трудовые” розповідає про розстріли і звірячі засоби знищення охороною страйкарів—троцькістів наВоркуті. Ось, одна з них.
“Зимой 1937-38 года из разных местсосредоточения—из палаток в устье Сыр-Яги, с Кочмаса, из Сивой Маски, из Ухтарки,троцкистов да еще и децистов (“демократические централисты”) стали стягивать настарый Кирпичный завод (иных— и безо всякого следствия). Несколько самых видныхвзяли в Москву в связи с процессами. Остальных к апрелю 1938 года набралось наСтаром Кирпичном тысяча пятьдесят три человека... а потом с пополнениями,поставили рядом еще две старые рваные ничем не обложенные палатки на двестипятьдесят человек каждая...Посреди такой палатки двадцать на шесть метров однабензиновая бочка вместо печи, а угля отпускалось на неё в сутки—ведро, да ещёбросали в неё вшей, подтапливали. Толстый иней покрывал полотнище изнутри. Нанарах не хватало мест, и в очередь то лежали, то ходили. Давали хлеба в деньтрёхсотку и один раз миску баланды. Иногда, не каждый день, по кусочку трески.Воды не было, а раздавали кусочками лёд как паёк. Уж ,разумеется, никогда неумывались, и бани не бывало. По телу проступали цинготные пятна “.
Черездеякий час бунтівників стали партіями відправляти “на етап”, який виглядав, якдехто помітив , дещо підозріло. Коли з возу падали речі ув’язнених, їх ніхто непіднімав...
“Колонна,—пише за спогадами свідків О.Солженіцин,— шла бодро:ждала их какая-то новая жизнь, новая деятельность, пусть изнурительная, но не хужеэтого ожидания...
Светило солнце.
И вдруг по чёрной идущей колонненевидимо откуда, из ослепительной снежной пелены, открыт был частый пулемётныйогонь. Арестанты падали, другие ещё стояли, и никто ничего не понимал.
Смертьпришла в солнечно-снежных ризах, безгрешная, милосердная.
...Из временныхснежных укреплений поднялись убийцы в полярных балахонах бежали к дороге идобивали кольтами живых. А недалеко были заготовлены ямы, куда подъехавшие блатныестали стаскивать трупы...
23-го и 24-го апреля там же и так же расстрелялиещё семьсот шестьдесят человек.”
Ще кілька вражаючих плановим садизмомвлади рядків про муки і страждання приречених на смерть:
“Ночамиопозиционеров брали “с вещами” на этап, за зону, —пише О.Солженіцин. — А за зонойстоял домик оперчасти. Обреченных поодиночке заводили в комнату , там на нихнабрасывались вохровцы. В рот им запихивали мягкое, руки связывали назадверёвками. Потом валили по пять—семь человек на подводу и отвозили на“Горку”—лагерное кладбище. Там сволакивали их в готовые большие ямы и тут ж и в ых з а к а п ы в а л и. Не из зверства, нет. А, выяснено, что обращаться сживыми—перетаскивать, поднимать—гораздо легче, чем с мертвыми.”
Або щеодин приклад кривавої бойні:
Солженіцин пише: “...с дальних командировокэтапы смертников опоздали, они продолжали поступать по пять—десять человек. Отрядубийц принимал их на станции Кирпичный завод, вёл к старой бане—будке, изнутри втри-четыре слоя обитой одеялами. Там велели смертникам на снегу раздеваться иголыми входить. Внутри их расстреливали из пистолетов. Так за полтора месяца былоуничтожено около двухсот человек. Трупы убитых сжигали в тундре.”
Владарозправилась з людьми, які піднялись в умовах садистського терору на активнийпротест за свої права. Всі вони були знищені.
Російський письменник не згадуєу своїй розповіді про Григорія Баглюка, він, мабуть, не був серед інших політичнихзеків надто помітною фігурою. Та завдяки його розповіді останній шляхписьменника-земляка набирає реальних і правдивих рис.
...Десь серед цихнещасних загинув і наш український письменник-донбасівець Григорій Баглюк.
З’ясовуючи п р и ч и н и тотального винищення українства сталінізмом,радянською владою, Г.Костюк наводить роздуми одного із в’язнів-українців, з якимне можна не погодитись:
“—От, думаю я, чому ми з вами отут сидимо? Ми ж невчинили жодного злочину. Але нас бояться, нам не довіряють, нас ізолюють івинищують. Чому? Тому, що ми маємо свідомість української людини, яка збудженареволюцією, випросталась на весь свій зріст і владно вимагає права на своє буття.Не знаю, може я помиляюсь. Але інакше пояснити не можу. Інших причин не бачу”.
Що тут можна додати? І ,справді, хіба не прагнули комуністи ітроцькісти ( з ними починав свій свідомий життєвий шлях і з ними закінчувавсвоє життя Григорій Баглюк) через революційний беззастережний порив, терор інасилля удосконалювати життя. Хіба не їхньою волею і зусиллями все це робилося?!
Прояви запеклих революційних ідей можна знайти і в творчості Г.Баглюка,часто наскрізь пройнятій революційним часто вузькокласовим поглядом на дійсність .Так, зокрема ,в його оповіданні “Розповідь про підсудного” зображено класовийрадянський суд, який може простити людині злочин тільки тому, що ця людинапролетар. Але класовий ворог, звичайно, тут не може розраховувати на милість тапрощення.
Свого часу критики відзначили тонко відтворений письменникомпсихологізм переживань героїв твору, уміння автора проникнути в душі ворогівпролетаріату. Та вже через кілька років, волею долі сам письменник відчує на собі“справедливість” неправедного суду, сповна переживатиме “милість” тоталітарногорежиму до своїх справжніх і надуманих ворогів.
Разом з тим ми не можемоне засвоїти на прикладі життєвої трагедії Г.Баглюка ще один урок-науку: безвласної держави наш народ приречений довічно на знищення, на асиміляцію іншимидержавними народами...Такі реалії дійсності.
У трагічній доліукраїнського шахтарського письменника Григорія Баглюка причини воркутинської і нетільки воркутинської трагедій щільно переплелися. Письменник,революціонер-троцькіст за молодості , активний відроджувач українського слова ставжертвою і власної життєвої позиції й обставин бездержавності України.
| Отзывы | Оставить отзыв |
