Биография и жизненный путь Винниченко Володимир

Винниченко Володимир Кирилович
(1880-1951)
письменник, громадський ідержавний діяч. Голова Директорії (1918-1919)
Народився 1880 року в селіВеселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївкаКіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом уЄлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Бравучасть у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — напрофесійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, першийголова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолювавукраїнську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимогиЦентральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчихактів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. Злистопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди.Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів.У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовикамизакінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року.Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
У своїх спогадах Розалія Винниченкописала, що Володимир народився у робітничо-селянській родині. Батько його КирилоВасильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до містаЄлисаветград й одружився з удовою Євдокією Павленко. Від першого шлюбу матиВ.Ви-нниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з К.В.Винниченкомнародився лише Володимир. У народній школі Володимир привернув до себе увагусвоїми здібностями. Вчителька переконала батьків, щоб продовжувати освіту дитини.Володимира віддано до Єлисаветградської гімназії. Його українська вимова, біднийодяг та інші ознаки пролетарського походження викликали у дітей російської абозрусифікованої буржуазії ворожість. Тому були і бійки з учнями, і розбиванняшибок. У старших класах він бере участь у революційній діяльності, пишереволюційну поему. Повз увагу керівництва гімназії це не пройшло — карцер,виключення з гімназії. Однак думок про навчання він не залишає. Одягнений вукраїнське вбрання, у сивій шапці і з кийком у руці приходить на здавання іспитівекстерном у Златопiльську гімназію. Доля на цей раз усміхнулася — Володимиродержує диплом. Будучи студентом університету, створює таємну революційнуорганізацію «Студентська громада». 1902 року його заарештовано і посаджено доміської в’язниці. Через недостатність доказів було випущено. На нього чекаловиключення з гімназії. Через деякий час — знову арешти, втечі, партійна робота,написання книг та брошур на революційні теми. Революція 1917 року застаєВинниченка в Москві. Упродовж трьох років, змінюючи різні посади, Винниченкопрагне принести якнайбільшу користь Україні, її народові. Хоча вважав себемарксистом, але світогляд перебував під впливом гуманізму й західного лібералізму.Гуманізм більшовикам був ні до чого. За два місяці до еміграції він записав у«Щоденнику»: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, яїду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками йпоринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтськійРосії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду якписьменник, а як політик я всією душею хочу померти». Літературна спадщинаВолодимира Винниченка — золотий фонд України. Появу перших його творів вітали ІванФранко і Леся Українка. Коцюбинський у 1909 році писав: «Кого у нас читають?Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури?Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». «Серед млявоїтонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанноїгенерації сучасних українських письменників, — писав І.Франко в рецензії на збіркуоповідань В.Винниченка «Краса і сила» (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче,мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сиплейого потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш,українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїйобсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий?— хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка». Після 1920 року ВолодимирВинниченко, зрозуміло, не міг так легко струсити «порох політики». Не випадково VВсеукраїнський з’їзд оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його «позазаконом». Політичну діяльність він продовжував у Чехословаччині, Парижі, Франції…Науковці стверджують, що він на перших порах підтримував тісні зв’язки зукраїнською національною еміграцією, з групою російських літераторів — Бєлим,Еренбургом, Ремізовим, але відмовився від творчої співпраці з видавництвом«Скифы». Перу Винниченка належить і проект програми антибільшовицького «Єдиногореволюційно-демократичного національно фронту». На жаль, об’єднати розбитіемігрантські групи не вдалося. «Власне тепер я все більше й більше відчуваюсамотність: від антибольшевицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов.Нема ні одної групи, з якою я почував би себе злитим, яка підтримувала б мене», —записав він 31 серпня 1925 року. І все більше зосереджується на літературнійдіяльності. Його п’єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх»перекладаються на німецьку мову і з’являються в театрах Німеччини та іншихєвропейських країн. Друкуються і перекладаються його романи «Чесність з собою»,«Записки Кирпатого Мефістофеля»… На екранах Німеччини в 1922 році демонструєтьсяфільм «Чорна Пантера», сценарій якого побудовано на п’єсі В.Винниченка «ЧорнаПантера і Білий Медвідь». Не забувають про Винниченка і в Україні. Київськийдержавний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку п’єси «Над». Щераніше його п’єси ставилися не лише в Києві і Харкові, але й в Одесі, Львові,Чернівцях, Коломиї, Москві і Петрограді, у театрах Саратова, Самари, Тифліса,Ростова-на-Дону, Баку. Проблеми сценічного втілення п’єс обговорювали здраматургом К.Станіславський і В.Немирович-Данченко, М.Садовський і Г.Юра. ЛесьКурбас у своєму «Молодому театрі» поставив «Чорну пантеру і Білого Медвідя» заучастю режисера-постановника Гната Юри. Але звернімося до сучасних дослідженьтворчості Володимира Винниченка. «Коли уважно прочитали його твори, — пише вжурналі «Сучас-ність» Данило Гусар Струк, — Винниченко не проповідував нікрайнього індивідуалізму, ні тотальної аморальності, ні проституції, ні брехні, нівільної любові, ні звіриного відання хоті. Радше він старався перевірити, чи ідеї,які в теорії звучать так прекрасно, здійсненні, і які з них виринають наслідки.Якби він жив сьогодні, він напевне проаналізував би в своїй художній лябораторіїтакі сучасні явища, як родження дітей в пробірці чи штучне запліднення, якматеринство за допомогою матері-сурогата. Та його сюжети — це лише приклади тогоілюстрованого матеріялу, за який його ганили, а якого він уживав, щоб перевіритисуттєве: а саме, до якої міри люди вірять в те, що проголошують, до якої мірисьогоднішні Ляерти хочуть і можуть жити в згоді з повчанням старого Полонія: бутивірним самому собі. Вислід сьогоднішніх його експериментів, мабуть, був би такийсамий». Володимир Винниченко — письменник світового рівня. В роки радянської владийого було викреслено з української літератури. Настав час для повномасштабноговидання його творів, осмислення неперевершеного літературного надбання. Бережімо ійого заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…»



По биографии Винниченко Володимир, еще заметки:
Життєпис Винниченко Володимир
Життя та творчість Винниченко Володимир

Отзывы

Оставить отзыв