1882 (8.06) — 1932 (25.11)
МИКИТА ШАПОВАЛ—ВЕЛЕТЕНЬ ІЗ ДОНБАСУ
Уривки із літературно-краєзначоїпраці В.Т.Терещенка
РОДИНА
Народився Микита другим сином у Юхима іНаталії Шаповалів. Батьки землі не мали по спадщині; сім'я жила у хатині дідаОлексія та баби Горпини Шаповалів. Дід Олексій, як кріпак, прослужив у солдатах 25років; після реформи 1861 року землі через це не отримав і попав в категорію"государственных крестьян". За роки служби освоїв грамоту. Баба Горпина (дівочепрізвище не відоме), як і дід, була з кріпаків. Батька Юхима грамоті навчив вдомадід Олексій, а більше навчився на військовій службі, що дало змогу йомудослужитися до унтер-офіцера.
Російська армія впродовж кількох століть буласильною унтер-офіцерськими кадрами. Як свідчать військове - історичні дослідники,таких унтер-офіцерів не було в будь-яких збройних силах європейських країн інавіть в Германії.
На унтер-офіцерах тримались внутрішня служба, порядок,дисципліна, навчання молодих солдатів, безпосереднє ведіння бою. Унтер-офіцери вбільшості своїй командували взводами, бо молоді підпоручики призначались зразукомандирами рот.
Унтер-офіцерів а російській армії готували без поспіху,зважено і надійно як в мирний час, так і під час ведення війни.
Відбираликандидатів в унтер-офіцери найбільш кмітливих, фізично розвинутих, рішучих, інколинапівграмотних рекрутів з сіл, в більшості своїй з українців. В навчальнихкомандах, крім військової справи, викладались загальноосвітні предмети, що сприялопідвищенню освіченості.
Півроку навчання, екзамени, позитивні результати послужбі - і молод- , ший військовий командир, унтер-офіцер, готовий.
Енергійні, старанні і вимогливі на військовій службі унтер-офіцери такими, восновній масі, були і після демобілізації. Повернувшись в село з організаторськимдосвідом, вчорашні унтер-офіцери, добрі господарники і робітники, швидко досягалиуспіху, виділяючись із загального сільського гурту не тільки своєю роботою, а йкультурою. За порадою до них йшли прості люди, їх вагоме слово позитивносприймалось сільським старостою і урядником.
В роки російсько-турецької війни1876-1877р. Юхим Олексійович воював у Болгарії, за що отримав царську медаль. Здитинства батько й мати наймитували, щоб звести кінці з кінцями. Після служби Юхимна "прості роботи" вже не наймався, а мірошникував по окрузі - Сріблянка,Званівка, Кремінна. Міг Юхим і сокирою майструвати: "кому хату зрубати" чи щосьінше. З кожним роком сім'я зростала, жити було в дідівській хаті тісно і голодно.Мірошникування і теслярства не вистачало, щоб кінці звести з кінцями. З цих причинЮхим Олексійович подався до тестя в Кремінну, на шахти. Денні заробітки у шахтарябули не такі й великі - 60 копійок, та сім'я вже не голодувала.
Сім'я у Юхимата Наталі впродовж 20 років, як вони побрались в 1880 році, зросла на 9 чоловіквід народження первістка Охріма до 1900 року — народження Єлизавети, єдиноїдоньки. За Микитою народився Дорош (1883р.), який продовжив селянський рід,працюючи хліборобом в Слов'яносербському повіті на Луганщині. Перші спробишкільного навчання Микити відносяться до періоду тимчасового мешкання сім'їШаповалів у селі Званівка восени 1887 року. Про цю спробу він згадував не безгумору: "...мене віддали в школу, але після кількох день перебування в ній - утікз неї, бо нічого не розумів і не вмів прочитати слово "солома". "З боєм" був зновуприведений до школи, але не увійшов у неї, простоявши біля тину півдня, вхопившисьза коляку, од якої не могли мене оді рвати ніякі сили. Не допомогли ні бійка, нівпрошування".
У великої людини і перші шкільні кроки були незвичні. Несприйнявши спершу шкільних порядків, малий Микита вдався до нестандартногооволодіння грамотою, бо жадоба до знань взяла верх. Самотужки Микита навчивсяграмоті вечорами у званівського шевця. Про це він згадує: " Тієї зими "сам"навчився читати, бігаючи вечорами до шевця, який учив своїх дітей' грамоті..."
Решту півзими і весни Микита вчився в церковнопарафіяльної школі слободиКремінна, куди переїхала сім'я. Після повернення до Сріблянки бігав до місцевоїшколи. В 1891 році, коли Шаповали проживали в Долинівці, Микита з братом Дорошемвідвідував школу на ст. Варваропілля, за 4 версти. Восени 1892 року брати сталиучнями Петро-Мар'ївської народної школи. З похвальним листом через два рокизакінчив школу Микита, одержавши в нагороду твори М.В.Ломоносова з побажаннямшкільного начальства: "Інспектор шкіл Лепетюк казав: "Бажаю тобі бутиЛомоносовим". Книгочитання зайняло весь вільний час школяра: Лєрмонтов, Гончаров,Діккенс, М. Рід, Ж. Верн. Не все було підлітку зрозуміло, але розвивало мислення ісвітогляд.
На зиму (1894р.) батько знову подався на шахти і забрав з собоюМикиту та Дорофія, які теж працювали поденно — вибирали породу з вугілля.Конторщики помітили старанного і розумного хлопця і в 1896 році взяли Микиту доконтори хлопцем на побігеньках "за 3 рублі в місяць”. Шахтне виробництво неслопередові технології в суспільство -нові підйомні машини, електрику.Монтер-електрик Клюге був дуже популярним серед юнаків шахтарського селища. Микитаз братами теж мріяв стати монтером.
"У вересні 1896 року приїхав з слободиКомишувахи до Кривка родич його жінки (Нейман), який мені розповів, що вКомишувасі є школа, в якій вчаться такі, що вже скінчили народну школу. На другийдень вертався додому, я упрохав його на шляху підвезти мене до Комишувахи". Микитідовелося складати вступні іспити в 4 клас двокласної школи Міністерства народноїосвіти. За навчання батьки платили 4 рублі на місяць, жив Микита у місцевихжителів Гудковського і у баби Удодихи. Директором (управителем) школи працювавАристарх Колтуновський, вчителями були федотов і Черкасов.
В школі Микитаосвоїв переплітну справу й інколи заробляв на цьому гроші. Все, що було в шкільнійбібліотеці, допитливий хлопець перечитав в першу зиму.
В день свогонародження 1898 року Микита першим учнем, на відмінно, закінчує школу. За часнавчання в школі він полюбляв співати в - церковному хорі і завів багато зшитків"концертних співів", любив співати і народні пісні, яких навчився на вулиці.
Хлопцю було вже 16 років, а одягався найбідніше серед учнів, ходив уподарованій старій одежині та рваному взутті. В сім'ї Шаповалів за Дорофеємнародився Микола (1886 р.), Йосип (1888р.), Артем (1890р.), Іван і Олександр.
За зароблені на шахті гроші Микиті "справили"піджак, штани, картуз і сорочку.Тепер вже був парубок хоч куди! Жадобу до навчання не змогла втамувати добреоплачувана робота конторщика: "Мені дуже хотілось вчитися. Два шляхи: або в Лисичеу штергерську школу, або в лісову школу".
Верх взяла родиннапрофесія-лісовод.
Крім Микити, найбільш відома біографія Миколи Шаповала.Микола Юхимович народився в 1886 році в селі Сріблянка. Після закінченняПетро-МарІ'вської народної школи теж навчався в двокласній школі села Комишуваха.Вчився так само на одні п'яті рки, як і старший брат Микита, що дало йому змогузакінчити з часом гімназію і філологічний факультет Київського університету.Призов до царської армії освіченим хлопцем проходив через юнкерське училище. В1910 році Микола по закінченні Чугуївського юнкерського піхотного училища отримавофіцерське звання підпоручик. У званні поручика Микола зі своєю ротоювідправляється на фронт першої світової війни. Тяжко поранений (1916 рік), буввзятий у полон німцями.
В Райштадтському таборі військовополонених МиколаЮхимович організовує підпільне культурно-освітнє товариство "СІЧ" для полоненихукраїнців.
У Відні, створений передовою українською інтелігенцією СоюзВизволення України, зумів позитивно вплинути на австро-німецьке військовекомандування, що призвело в березні 1917 року до відправки на окупо- • ванунімцями Волинь групи "січовиків" на чолі з Миколою Шаповалом. Березнева українськареволюція для полонених "січовиків" була ковтком чистої води в подальших активнихосвітніх діях. Микола Шаповал, який мав досвід сільського вчителя, післязакінчення університету, за декілька місяців організував роботу більше сотніукраїнських шкіл, залучивши до навчання 7 тисяч дітей. Його організаторськіздібності сягали далі шкіл - розпочато видання щотижневого українського журналу"Рідне слово", друкування шкільних підручників та українського календаря на 1918рік. Такий різносторонній діяч не міг залишитись поза увагою Центральної Ради.Восени 1917 року Микола призначається командиром 18 Стародубівського полку. Начолі цього полку Микола Шаповал розділив трагізм бою з червоними військамиМуравйова під Київом.
Взимку 1918 року Микола Юхимович активно бере участьу формуванні української козацької дивізії. На чолі полку ім. Шевченка (1200багнетів) він організовує необхідні дії по забезпеченню правопорядку в Київі, аленімецькі війська, згідно з умовами Брестського миру, роззброїли і розформувалиполк.
За часів гетьманщини, працюючи управлінцем на залізниці (станція Умань)серед вчорашніх військових, Микола Юхимович в підтримку дій УкраїнськогоНаціонального Союзу, очолюваного В. Винниченком та його братом Микитою Юхимовичем,підпільно формує військовий підрозділ для проведення повстання проти П.Скоропадського. Після приходу до влади Директорії Микола Юхимович очолює 7 дивізіюАрмії Української Народної Республіки, а згодом військову школу старшинукраїнської армії у місті Кам'янець-Подільський. Курсантом цієї школи був іВолодимир Сосюра. Активність, як особи Миколи Юхимовича і активністьпоета-початківця Сосюри, не виключає їх особистого знайомства.
Післяповалення Української Народної Республіки Микола Юхимович з військами перебував упольських інтернованих таборах. Через деякий йому вдалося покинути Польщу іпоселитися у Подєбрадах. Тут він а усьому по-генеральськи допомагає своємубратові.
В українській емігрантській громаді в Чехословакії авторитет братівбув беззаперечний, про що свідчать спогади багатьох видатних українців.
Створена Микитою Юхимовичем Українська Громада в Подєбрадах" організаційнозміцнила молодшого брата Миколу. Він згодом, в 1929 році, очолив її керівництво.На вимогу з'їзду представників українських емігрантських осередків керівні органиУкраїнської Громади переїхали до Франції. Як її голова, Микола Юхимович теж виїхав(1929 рік) з Чехословаччини і очолював Українську Громаду до своєї смерті в 1948році. Як голова українських емігрантських осередків, Микола Шаповал створюєукраїнське видавництво "Чорномор", де друкуються журнали різних вподобань ізапитів: "Залізний стрілець", "Січ", "Козацька думка", "За Україну", "Джерело",військово-історичні "Табор" та "За державність". Багаторічна плідна діяльністьМиколи Юхимовича дозволяє сказати, що він був не тільки військовим генералом, а йукраїнським патріотом. Під час німецької окупації франції потерпіла і українськадіаспора. Фашисти планово мордували українців, щоби вони згодилися йти воюватипроти більшовицьких порядків на Україні. Микола Шаповал відмовився очолитивійськовий підрозділ. За цей сміливий вчинок був кинутий до концтабору, з якогобув звільнений після залишення німцями франції в 1944 році.
У сім'ї МиколиЮхимовича залишився син, нині вже похилого віку, І живе він уФранції. І
Похований МиколаШаповал у французькому містечку Соша.
Материн рід — козацький рідСамоткаленко із Гадяча Полтавської губернії. Дід Яків Зіновійович насильновідданий семилітнім хлопчиком в школу кантоністів, яка була розташована в слободіКремінна Куп'янсько-го повіту Харківської губернії. Кантоністські школи діяли вРосії в 1805-1858 роках. Це військові навчальні заклади нижчого гатунку длясолдатських дітей. Підлітків готували для постійної військової служби, вониотримували загальноосвітні знання на рівні народної школи. Слово "кантоніст"походить від німецького слова і перекладається як військовозобов'язаний. Вивчився,справно служив Яків унтер-офіцером і настільки себе зарекомендував, що офіцерГригорій Ланго дав йому згоду на шлюб зі своєю донькою Марією. Як поки що відомо,у них було дві дочки і син Левко. Старша Наталя вийшла заміж за Юхима Шаповала.Молодша дочка Марія, хрещена мати Микити, вийшла заміж за срібрянського помічникалісничого Ореста Панасенка. Дочка Наталя народилась приблизно в 1856-1858 році,одружилась з Юхимом в 1879 році.
Після смерті діда Якова баба МаріяСамоткаленчиха вийшла заміж вдруге за сріблянського вдівця Гатченка. Гатченко бувіз заможних МІі.цевих селян і не дуже балував увагою нових родичів, тож Наталя іЮхим Шаповали аналогічно ставились до вітчима: "Мати чомусь дуже Лаяла Гатченка іназивала "багатієм", а батько презирливо — "кулак", такі спогади з дитинства просімейні гиркання виніс Микита Юхимович.
А ось материного дядька ГригоріяМикита згадує похвально і любов-но: "Живе у Сріблянці брат бабушки ГригорійГригорович Ланго, неграмотний, високий, з сивою апостольською бородою, в піджаці і"штанина на випуск", як годиться "дворянинові", що пам'ятав ще свого батька(офіцера, інваліда, і всю принаду життя в Кремінній). Отож це материн дядько,жонатий з селянкою. Благородна, чарівна постать незвичайного красномовця, щорозповідав побутові анекдоти, сам їх компонував, оп'яняюче гарною українськоюмовою, з дивовижним Гумором. Це мій любимий дід Ланго. Дворянин., хлібороб,лісовий сторож, уламок здеградованої соціальної фамілії..."
Батьки, Юхим іНаталя, з 1904 року проживали в м. Слов'яносербську, де і померли за один тижденьв 1923 році. Складне і важке життя прожили батьки в постійній боротьбі за притулокта кусень хліба, щоби прогодувати велику сім'ю.
Багато клопоту принеслибатькам і діти: старшого Охріма відправили на російсько-японську війну і недочекались, оплакували гірко ночами, не знаючи, де його могила. Як дуби,здіймалися один за одним сини: офіцери Микола — полковник, потім генерал, за нимАртем, теж полковник української армії, командир полку на Черкащині, розстрілянийбільшовиками в 1920 році. На Луганщині боронив українську республіку менший синОлександр, але і йому не судилося вціліти в горнилі громадянської війни. Тризагиблих сини, три невідомих могили для вбитих горем батьків. На диво чудомуціліли від червоних переконані українською ідеєю самостійності агроном Дорофій,вчителі Йосип та Іван, що загубились в репресіях тридцятих років на Луганськійземлі. З армією Української Народної Республіки в 1918 р. зі Слов'яносербськапоїхала до столиці шукати брата Микиту, Миколу та Артема наймолодша в сім'ї, єдинадонька Ліза. Тиф тисячами косив і білих, і червоних, і Ирьожупанників, нерозбираючи нації, віку і статі. Далі Донеччини Єлиза-вета не дісталась, звалиласьвід грізної хвороби. Поблизу Юзівки чужі люди виходили хвору дівчину. Червоневійсько звільнило село, приглянувся чорнобривий юнак із зіркою на кашкеті, іподалося молоде подружжя до Юзівки шукати щастя, там і загубилась по життіЄлизавета Юхимівна.
Найбільшу радість, біль і клопіт батьки зносили за свогонайрозумнішого сина Микиту. Любили вони його дуже, та й найбільше бідкались занього. Завдяки старанням і працьовитості він із самих селянсько-шахтарських низівпіднявся на офіцерську височінь, на вершини інтелігентності, на вчений олімп.Менші брати тягнулися за старшим Микитою, залучались до книжки, до революційнихсправ, розуміючи чи не розуміючи його справ, наслідували в усьому його, бо знали,що Микита схибити не може, що Микита надійний, міцний, як кремінь. Ставши на ноги,сини розуміли і бачили той значний, навіть великий контраст в знаннях і звичкахміж ними, батьками і родиною. Родинного розриву не було, хлопці дуже любили іповажали своїх батьків, дня без діла не просиділи вдома, навіть коли вчились.Бігли на шахту, щоб поденно чи як заробити для сім'ї зайву копійку. Розрив бувдуховний між синами і батьками. Батьки не розуміли великих устремлінь Микити,Миколи і Артема у звільненні українського народу від подвійного гніту. Ценепорозуміння викликало у батьків почуття безпричинної, безпояснювальної провиниперед дітьми, а у синів — почуття болю і безпорадності щось негайно змінити,миттєво чи ближчим часом. Розрив — це не конфлікт, конфлікту не було, бобатьківська інтуїція вірно визначала, де і як себе повести, що сказати, депромовчати, до кого поїхати, кого підтримати нехай простим словом, нехай однимпоглядом чи дотиком руки, дати зрозуміти, що батьки з тобою. Хай нерозуміючивсього, але ти їхній, ти в сім'ї і сім'я тобі не причинить зла. Ці високі моральніякості шаповалівської сім'ї не декларувались, не проголошувались урочисто чибагатослівне, а були присутні в діях взаємопідтримки, взаємоповаги, доброти іпорозуміння.
Патріотичні почуття, навіть здобрені соціалістичними ідеями, всеодно не можуть побороти юнацьких почуттів до протилежної статі. Любов до книжок,до церковного співу збагатила юнака, зробила його цікавим співрозмовником. Гарнийспів і музичні від природи здібності, характерні майже для кожного українця,робили Микиту бажаним учасником молодецьких гулянь будь-якого зборища: "Особливолюбив народні пісні, які співав з дівчатами. В школі навчився грати на гітарі ібагато міщанських українських мотивів",— згадував з Прилук Ольги ВасилівниТерлецької. Познайомився з Ольгою г Микита за часів роботи помічником лісничого вПрилуках, в 1901 році, поли вона ще була ученицею гімназії. По закінченню гімназії(1905 рік) Ольга і Микита об'явили заручини і стали нареченими. Ольга поїхала і пабатьківщину вчителювати в місцевій школі, а Микита продовжував ' нявчання вюнкерській школі в Чугуєві. Подорожуючи з дому на службу до Польщі, Микита заїхавнаприкінці квітня 1906 року до своєї нареченої в Прилуки. Під час гостювання унареченої Ольги Микита познайомився з її подругою, теж вчителькою ОльгоюПавловською. Ольга була дочкою благочинного священика Філарета, який відзначався івоїми революційними поглядами на майбутнє України — самостійної і незалежної відРосії. Коли Микита томився у Варшавській в'язниці, наречена приїздила напобачення, та жандарми зустрічі не дозволили. Після виправдального вироку,повертаючись до батьків у квітні 1907 року, Микита заїжджає до Києва, зупиняєтьсяу Хилобченка, який тут служив. Відвідини шевченківського вечора 8 квітняподарували несподівану іустріч з Ольгою Павловською, яка в той час навчалась уКиєві на Вищих педагогічних курсах. Минулорічне просте знайомство переросло вїлибоке почуття. Щоби бути до кінця чесним у стосунках з двома Ольгами, Микитаприїздить до Ольги Василівни і владнує справу з нареченством.
Складний часпереживав Микита Юхимович після вигнання з військової служби — морально булополегшення, спалахнуло кохання до дівчини, а і іншого боку — ні документів, десьйшли поліцейською поштою, ні і рошей, ні розуміння близьких і рідних про причини"отсидки" і залишення високооплачуваної служби. Літо 1907 року проходить напруженоїї постійних переїздах — Слов'яносербськ, Дебальцево, Чугуїв, Сріблянка,Харків,Золотоноша, де Ольга Філаретівна відбувала педагогічну практику в с.Деньга.
Підтримка друзів — Статона Гейка і Івана Сосницького, тимчасоваробота и Харкові додають впевненості, віри. І перший осінній місяць простощасливий для Микити: зараховано студентом історико-філологічного факультетуХарківського університету, одруження з Ольгою Павловською. Побрались Микита зОльгою в місцевій церкві села Деньга Золотоніського повіту Полтавської губернії,12 вересня 1907 року' і разом по житті пройшли до 25 лютого 1932 року. Післяскромного весілля молодята їдуть до столиці влаштувати переведення Ольги зКиївських Вищих педагогічних курсів на Харківські курси, формальності булинедовгими, і на кінець вересня щаслива сімейна пара жадібно береться застудіювання наук і поновлення революційної діяльності в студентській українськійгромаді м. Харкова.
Сімейне життя подружжя Шаповалів було нелегким, впостійній тривозі обшуку, арешту. Сім'я ніколи не мала власного будинка чиквартири. Життя Микити Юхимовича повністю було віддане служінню Україні, їївизволенню із неволі, її становленню в ряд Європейських незалежних самостійнихдержав. Такою ж, як і чоловік, була вірна ідеї незалежної України його дружина.Величезний обсяг партійної, підпільної і громадської роботи лягав на розум і плечіОльги Філаретівни. Вона була не лише доброю, уважною господинею, вона теж буланепомітним українським борцем. Крім всього цього, Ольга Шаповал повинна була бутивищою, сильнішою від Микити, бо хто міг зарадити його в розпачі, у важкі хвилинизневі ри робленої справи. Вона була надійним соратником, вірним товаришем, другом.Найкращі особисті якості Ольги Філаретівни слугували людям у тяжкі часи царськоїреакції, коли десятки соратників чоловіка потрібно було влаштувати, нагодувати,заспокоїти, подати звістку в сім'ї з лісів Чернігівщини та Київщини.
Загартована цими випробуваннями, Ольга Філаретівна діловою господинею поряд зМикитою Юхимовичем порядкувала в емігрантській українській громаді, залучаючи допрацевлаштування і створення елементарних побутових умов, збирання пожертвуваньречових і фінансових окремих осіб та всіляких міжнародних і Чехословацьких фондів.
Після смерті чоловіка Ольга Філаретівна доклала багато зусиль і творчогохисту, щоби не тільки зберегти і впорядкувати архів Микити Юхимовича, а йпідготувати до видання багато його праць, розуміючи цінність і важливість їх длядосягнення мети всього життя Микити і її життя — побудови незалежної України вєдиній Європейській сім'ї держав. Микита Юхимович і Ольга Філаретівна прожилицікаве подружнє життя, дуже сумували одне за одним, коли доводилось на деякий часрозлучатися у справах. Велика туга за "рідною Оленькою" звучить зі сторінок йогощоденника під час тривалої наукової поїздки до Америки та Канади.
Щасливедружнє сімейне життя Шаповалів не засяяло народженням у них дітей через хворобуОльги Філаретівни.
Останні роки життя, знаючи свою серцеву хворобу, МикитаЮхимович заповідав Ользі Філаретівні в разі своєї смерті провести кремацію тіла іурну поховати на кладовищі містечка Ржавиця, поблизу Праги, зберегти йогоособистий архів для незалежної України. Ольга Філаретівна виконала останню волючоловіка. Пережила його на 16 років і по смерті в 1948 році похована друзями наОльшанському кладовищі в Празі. В її могилі знаходяться і урна з прахом М.Шаповала. З приходом до влади в Чехословаччині комуністів (1948 рік) після смертіОльги Шаповал службовці радянської держбезпеки повністю вивезли впорядкований неюархів Микити Юхимовича до спецархіву в м.Київі.
Десятки років науковціУкраїни не могли мати до нього доступ. не з появою на карті Європи незалежноїдержави України 24 пня 1991 року з'явилась можливість повністю ознайомитись звеликою творчою спадщиною вірного її сина — Микити Шаповала.
Вивченняархівних матеріалів збагатило інформацію про Шапова-:ьку родину. Дружину Миколизвали Антоніною, а Йосипа Рувіною Орловою зі Слов'яносербська. У брата Дорофія бувсин Іван 1910 року народження, у брата Івана - син Марко. У сестри Єлизавети, всім'ї її звали Леся, Льоля, в 1926 році було троє дітей: Олександр, Орина іМаргарита. Чоловік її, Іван Карпович Волинюк, був державним службовцем в м.Сталіне. Мешкала сім'я Волинюків на 39 лінії, будинок 75. Микита Юхимович збатьками та родичами листувався не часто, але постійно пересилав їм гроші. Увідповідях-листах мати Микити інакше не називає як "любий сину".
ПЕРІОДИ ЖИТТЯ МИКИТИ ШАПОВАЛА В ДОНБАСІ
б червня 1882 р. — народився вселі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Артемівськийрайон Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймитаЮхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів.
Червень 1882 — осінь 1887 рр.— жив в селі Сріблянка з батьками.
Осінь 1887 — зима 1888 рр. — с. ЗванівкраАртемівського району. Спроба навчатись в місцевій школі. Самостійне навчаннячитати у зва-нівського шевця.
Весна — осінь 1888 р. — с. СріблянкаАртемівського району.
Осінь 1888 р. - с. Кремінна, Луганська область.Навчання в церковно-парафіяльній школі.
Весна 1889 р. — с. Сріблянка. Жив убаби Горпини. Навчався з перервами в церковнопарафіяльній школі.
Весна 1891р. — с. Долинівка. Перше трудове гартування.
Весна 1894 р,— наймитуванняподенщиком на сільгоспроботах у місцевих заможників, на шахті та в паровозномудепо.
Осінь 1891 — весна 1892 рр. — навчання у Варваропільській народнійшколі, м. Первомайськ Луганської області.
Літо 1892 —1893 рр.— робота поденнана шахті виборщиком породи.
Осінь 1892 - весна 1894 рр. - навчання вПетро-Мар'ївській народній школі.
Літо — осінь 1894 р. — с. СріблянкаАртемівського району. Поденна робота на сільгоспроботах у місцевих заможників.Знайомство з "Кобзарем" Т. Шевченка.
Осінь 1894 -1895 рр. - с. ГолубівкаЛуганської області. Поденна робота сортувальником вугілля на Голубівській шахті.
Осінь 1896 р. — "Конторський хлопець" на Голубівській шахті. Знайомство зсім'єю Г. Кривка.
Осінь 1896 - весна 1898 рр. - навчання в Комишувахськійдвокласній школі Міністерства народної просвіти с. Комишуваха Луганської області.
Літо 1897 р. - під час канікул працює за "конторського хлопця" наГолубівській шахті.
Літо 1898 р. — призначений помічником конторщика наГолубівській шахті.
Осінь 1-898 — літо 1900 рр. — учень Новоглухівськоїдержавної лісової школи с. Кремінна Луганської області.
Літо — осінь 1900 р.— працює землеміром і доглядачем за будівель-ними роботами, помічникомінженера-архітектора Жиловської шахти, м. Алчевськ Луганської області.
Липень1901 — березень 1902 рр. — село Маяки Слов'янського району Донецької області.Працює помічником лісничого Маяцько-го лісництва. Перше залучення досоціалістичної ідеї. Знайомство з О. Макаренком. Перші спроби боротьби згнобителем місцевих селян.
Квітень 1906 р. — м. Слов'яносербськ, Луганськаобласть;
с. Сріблянка, Донецька область. Гостювання у батьків та родичівперед від'їздом до військової частини.
Квітень — липень 1907 р. — м.Слов'яносербськ, Луганська область;
с. Сріблянка, Донецька область.Перебування у батьків та родичів після повернення з Польщі. Роздуми про пошукимайбутнього життєвого
шляху.
Осінь 1907 р. — м. Слов'яносербськ,Луганська область; с. Сріблянка, Донецька область. Ознайомлення батьків та родичівз молодою дружиною Ольгою Філаретівною.
З 1908 по 1917 рр. — Микита Шаповал здружиною короткочасно приїжджали до батьків в Слов'яносербськ та до тітки в селоСріблянка під час відпусток, коли вони йому випадали.
(Джерело:В.Терещенко.Микита Шаповал—велетень із Донбасу.—Артемівськ, 2001)
| Отзывы | Оставить отзыв |
